Семенівська районна рада
Семенівський район, Полтавська область

Степанівська сільська рада

Сільський голова 
Іващенко Олександр Михайлович
тел. 98-7-31
Секретар сільської ради 
Мацківська Алла Олексіївна
тел. 98-7-31

Степанівка – село Семенівського району, центр сільської ради, якій підпорядковано село Бурімка. Розташоване на берегах р. Крива Руда, на відстані 27 км від райцентру та від залізничної станції Веселий Поділ. Село засноване наприкінці 17 – на початку 18 ст. З 1741 року його почав заселяти Генеральний бунчужний Д.В. Оболонський. Село належало до Лукімської сотні Лубенського полку. За переказами, найпершими поселенцями села були козаки на прізвище Запорожці ,одного з яких звали Степаном. Нащадки цих Запорожців і тепер проживають в Степанівці. З 1781р. – село Городиського (з 1789 – Градизького) повіту Київського намісництва. За Д. Оболонським наприкінці 18 ст. в селі числилось 453 душі.

1859 року у Степанівці – 151 двір, 958 жителів, церква. Кожен селянин мав своє невеличке господарство, мав у своїй власності дрібний реманент. Деякі селяни мали навіть корову та коня. Кращі землі пан залишав собі, а гірші роздавав у наділ селянам за велику плату.

За клаптик землі, який був єдиним джерелом для існування селян , селянин змушений був безкоштовно працювати все життя на пана. Селяни змушені були своїм реманентом обробляти панську землю.

Після реформи 1861 року селянам було наділено землю по 2,5 десятини на викуп. Але більшість селян не мали свого тягла і віддавали землю в оренду, а самі ішли в найми. Тяжким було життя селянина – наймита, бо зранку й до вечора за мізерну плату доводилося працювати на куркулів. Тому серед бідноти починали виникати заворушення, селяни все частіше виявляли своє невдоволення своїми господарями. Мороз Іван Федорович був одним із тих, хто згуртував навколо себе незадоволених селян. Його наслідували його син Іван Іванович та Каністрат Максимович Мацківський, Іван Євдокимович Сап’ян, Степан Макарович Лишко. У 1905 році у селі відбулися селянські заворушення.

1861 року споруджено таємним радником М. Позеном нову дерев’яну Архидияконо – Стефанівську церкву, яка діє і донині. Настоятель церкви – отець Михаїл.

На 1863 рік у Степанівці 152 двори, 980 жителів, за даними перепису 1885 року у Степанівці було 193 двори , 1071 житель, 7 бездомних сімей. 1900 рік – 206 господарств селян – власників, 1224 жителі, 2 земські і церковнопарафіяльна жіноча школи, церковна бібліотека. 1910 рік – 184 господарства, 1009 жителів, з них письменних – 208.

Радянську владу проголошено в січні 1918 року. У селі діяв загін Червоної гвардії. З 7 березня 1923 року Степанівка – центр Степанівської сільради Оболонського району Лубенського округу; 278 дворів, 1451 житель. З підпорядкованими хуторами Гринівкою і Карабашівкою 283 двори, 1486 жителів. Багато людей померло під час голодомору 1932 -33 рр. Влітку 1929 року на території Степанівки утворилося п’ять колгоспів, які у 1930 році об’єдналися в один - ім. Т. Г. Шевченка. Одним із перших, головою колгоспу був Гершун Борис Оврамович, робітник, якого було направлено Комуністичною партією для роботи на селі. За переписом 1939 року по сільраді налічувалось 1277 жителів. Першими трактористами в селі стали Сап’ян Уляна Іванівна, Тарапунець Марфа Іванівна, Шквир Оксана Василівна. 1938 року орденом Знак пошани був нагороджений дояр Сушко Петро Маркович, який мав надої молока по 2500 кг на корову. Матеріальне ж становище колгоспників було жалюгідним. Житлові приміщення залишалися практично такими ж, як сотні років тому: глинобитна, крита соломою або очеретом хата з двох кімнат – кухні і жилої кімнати, яка одночасно слугувала вітальнею, їдальнею і спальнею. Більшість колгоспників задовольнялися домотканим одягом. Вихідних днів для них не передбачалося, відпусток також, а оплата праці була майже виключно натуральною.

У період німецько – фашистської окупації (14.09. 1941 – 24.09.1943) гітлерівці вивезли до Німеччини 116 чоловік. Чоловіки села стали на захист Вітчизни, воювали вони на різних фронтах, у партизанських загонах та в антифашистському русі Опору. В сільському господарстві їх замінили жінки – трудівниці, які віддавали всі свої сили на забезпечення фронту необхідними продуктами харчування.

Війна наклала тяжкий відбиток на все життя Степанівців. В повоєнні роки їх матеріальне і побутове становище, як і в часи німецької окупації, залишалося вкрай тяжким. Люди одягалися в лахміття, яке зосталося ще з довоєнних часів, та в обноски всіх армій, котрі пройшли через село, взувалися в таке ж взуття, або ж до заморозків ходили босими. Не вистачало найнеобхіднішого, навіть сірників. Тому вогонь добували з допомогою кресал або підтримували його цілодобово. Єдиною годувальницею в сільській родині залишалася корова.

Післявоєнна Степанівка, як і вся країна, переживала важкі часи відбудови зруйнованого війною народного господарства, пекучий біль людських втрат , перемішаний з радістю перемоги над ворогом. Ледве жевріло господарське життя. Здавалося ,за таких обставин повернення до нормального життя – справа багатьох десятиліть, протягом яких потрібні будуть значні матеріальні ресурси, напружена праця і віра у кращий завтрашній день. Та люди були сповнені рішучості якнайшвидше відродити своє село і налагодити в ньому спокійне мирне життя. Сили їм у цьому додавали сподівання на докорінні зміни в суспільстві, гідні народу – переможця.

Складним і суперечливим був процес подолання наслідків війни та переходу на мирні рейки. 1946 – 1947 роки були тісно пов’язані з голодом, який, як це не парадоксально, найбільше вразив тих, хто вирощував хліб і годував країну. Були причини і об’єктивного характеру: важкі наслідки війни, неймовірно низька оснащеність сільського господарства, відсутність кваліфікованих спеціалістів та спустошлива літня посуха 1946 року. Все це, безумовно давалося взнаки, спричиняло низьку врожайність зернових та технічних культур. Але й те, що було вирощене і зібране руками хліборобів, держава забирала „під мітлу.” За свою важку працю селяни одержали в кінці року сміхотворну плату - по 80 – 100 грамів на вироблений трудодень. У підсумку це становило , в середньому по 30 – 40 кілограмів, або по пів мішка зерна, якого могло вистачити для сім’ї хіба що на місяць.

Колгосп ім. Т.Г. Шевченка у квітні 1959 року разом з колгоспом „День Перемоги ”, об’єдналися в один – ім. 21 з’їзду КПРС ( зерново – буряківничого напряму, тваринництво; спеціалізується на вирощуванні насіння ярих культур). Відбувається електрифікація села.

У 1966 році у Степанівці встановлено: пам’ятник воїнам – односельцям, що полягли у Великій Вітчизняній війні.

У 80 роках життя селян відчутно покращилося. Розв’язувалися гострі наболілі проблеми. В селі розпочалося будівництво. В 1972 році побудовано Бурімський будинок культури, будувалося житло для колгоспників, в 1978 році збудовано приміщення дитячого садка та адміністративне приміщення.

 


Адміністративне приміщення

Завершено прокладку доріг з твердим покриттям, відкрито будинок ветеранів для утримання одиноких людей похилого віку.

Уродженцем села є Герой 
Соціалістичної Праці В.О. Личковаха

У 1993 році відбулося паювання майна, а в 1996 році – земельного фонду колгоспу.

У скрутному становищі залишилося тваринництво, де продовжувало зменшуватися поголів’я . Землі колишнього колгоспу практично заростали бур’янами.

Внаслідок всього цього, в Степанівці з’явилося ПП „Граніт - Агро”, яке функціонує на території сільської ради і донині. ПП орендує земельні паї селян та землі запасу сільської ради, надає послуги в обробітку присадибних земельних ділянок жителів села, утримує. Будинок ветеранів, надає робочі місця. ПП не тільки зберегло, а й розвиває тваринництво на селі.

На території сільської ради функціонує Степанівська загальноосвітня школа 1-111 ступенів.


Дитячий садок, Степанівська та Бурімська бібліотеки,
Бурімський будинок культури.


Степанівське відділення зв’язку та 
торгівельні заклади, які забезпечують 
населення необхідними господарчими, 
промисловими товарами та продуктами харчування.

В 2010 році розпочато роботу по вуличному освітленню в рамках програми ЄС та ПРООН „Місцевий розвиток орієнтований на громаду громада”. Освітлено третину вулиць. Створено громадську організацію, яка разом із виконавчим комітетом продовжує роботу в цьому напрямі.

В Степанівці та Бурімці живуть працьовиті і талановиті люди, які за свою працю були відзначені державними нагородами: орденоносці -Мотя Лідія Петрівна, Тарапунець Марія Василівна, Мацківська Віра Іванівна, Мороз Марія Григорівна, Шквир Ганна Григорівна, Лишко Іван Іванович, Гріневич Іван Григорович, Бондаренко Ніна Миколаївна.

На території сільської ради проживає чотири жінки, яким присвоєно звання „Мати - героїня”: Міронова Любов Кіндратівна, Божко Галина Володимирівна, Шукшурова Віра Іванівн, нині покійна Кравченко Тетяна Михайлівна.

Землі сільської ради межують їз заповідником „Гракове”(400 га).

Села Степанівка та Бурімка належать до південно –західної грунтово – кліматичної зони на солонцюватих грунтах.

Станом на 01.01.2011 року населення Степанівки становить - 457 чол., Бурімка – 338 чол.